В програмі «Ми з України» -  інтерв’ю з українською співачкою Анастасією Василенко, яка стала фіналісткою латвійського конкурсу X-Factor . Ведучий рубрики «Новинна хата Олега Кудріна» традиційно підсумує основні політичні, економічні та культурні події в Україні та навколо неї за минулий тиждень.

У час, коли мільйони українців вимушено опинилися за кордоном, саме культура - одна з небагатьох речей, що здатна зберігати спільну ідентичність. І серед тих, хто творить цю культурну присутність саме в Латвії ім’я Анастасії Василенко звучить усе голосніше.

Харків’янка, яка після початку повномасштабного вторгнення переїхала до Латвії, пройшла шлях від вимушеної переселенки до помітної постаті в місцевому музичному середовищі. Вона бере участь у телепроєктах, працює з українськими та латвійськими дітьми, волонтерить, пише музику й поповнює культурний простір Балтії новим українським звучанням. Її історія - приклад того, як війна змінює вектори, але не здатна зламати творчу ідентичність.

Є люди, які несуть із собою світло - незалежно від міста, сцени чи країни. Вони входять у приміщення, і ніби щось непомітно змінюється: повітря стає теплішим, атмосфера - м’якшою, а розмова - глибшою. Саме такою є Анастасія Василенко - українська співачка з Харкова, яка знайшла нове життя в Латвії, але серцем продовжує співати з України. Її голос - ніжний, щирий, пронизаний любов’ю — став для багатьох українців в Латвії символом дому та внутрішньої сили.

Її історія не про шоу-бізнес. Вона про шлях, який починається з болю, проходить через пошук, а виходить до світла.

Світанок посеред невідомості: як народилася перша пісня

У 2022 році, опинившись у новій країні, без чіткого розуміння, що буде далі, Анастасія несподівано для себе зробила перший творчий крок - написала пісню "Rīta Usma".

Це був час, коли думки звучали українською, а життя вимагало адаптації. Вона писала слова, перекладала, переставляла, шукала правильні наголоси, рими - і врешті створила латиську пісню, яка виявилася настільки щирою, що її відгукнули серця людей, які чули рідну мову з дитинства.

«Я не думала, що зможу написати щось латиською. Але текст народився сам, відчуттями. Це була моя історія про світанок - про новий день, який починається навіть тоді, коли ти не готовий»

З цією композицією вона вперше вийшла на сцену X-Factor 2023 року - і вже тоді отримала перші гучні оплески.

Я не повернуся… Чи повернуся?

Після участі  в конкурсі  була впевнена: «Все. Досить. Я більше не не виступатимуть». Та іноді час змінює погляд на власні кордони.

Цього року вона повернулась уже іншою. Сильнішою. З удосконаленою латиською мовою, новим досвідом та новим внутрішнім стрижнем.

«Я просто відчула, що хочу знову. Я відчувала силу. І захотіла показати себе такою, якою я є зараз».

Повернення було не про шоу. Воно було про те, що людина дозріла до себе.

Пісня на відстані: коли любов тримає сильніше за кордони

Її перший виступ цього року був присвячений чоловікові, який залишається в Україні. І це було чутно в кожній ноті. Вона не ховала емоцій, не шукала правильних поз — просто співала. Це відчув і зал, і журі, і глядачі по той бік екранів.

«Я співала не для телевізора. Я співала йому. Це була пісня-місток».

Саме після цього виступу багато українців у Латвії відкрили її для себе по-новому. Голос, що несе любов і біль одночасно, важко не помітити.

Випробування ритмом: танцювальний виклик

Другий ефір був повною протилежністю першому - легкий, динамічний, танцювальний. Тип музики, який вона рідко виконує.

Але Анастасія пішла на цей експеримент чесно, без страху виглядати незвично. Вона сміялась, що думки бігали між рухами, словами та кадром, але саме цей досвід розкрив у ній свободу.

І хоча журі цього разу не поставило її у фаворити, вони дали шанс - шанс виступити ще раз і показати себе справжню.

Пісня «Обійми» стала кульмінацією її участі. Це був виступ-визнання. Визнання тим, хто тримає Україну - військовим, захисникам, тим, хто оберігає життя інших.

«Я знала, кому я це співаю. Кожне слово було подякою ЗСУ».

Сила інтуїції: м’яке прощання

У день третього ефіру вона відчула: це буде фінал її шляху.

«Уперше я не хвилювалася. Уперше мій внутрішній критик мовчав. Я співала і знала: я зробила все, що могла».

Вона навіть склала невеличку прощальну промову - просто так, інтуїтивно. І коли результат оголосили, не було розчарування. Було прийняття. Бо іноді завершення - це лише вхід у новий етап.

За лаштунками: команда, що стала родиною

Важливою частиною проєкту стали люди. Про Інтарса Бусуліса вона говорить з особливим теплом: «Я раніше не була знайома з ним як артистом, але тепер скажу: він дуже крутий. Справжній. І він дуже переживав за нас».

Стилісти, візажисти, техніки - вони не створювали просто «картинку», вони створювали атмосферу, у якій Анастасія почувалася творчо вільною і по-справжньому важливою.

Життя після шоу: діти, студія, волонтерство

Окрім сцени, Анастасія - викладач вокалу. Вона працює з українськими дітьми в  освітньому центрі «Перлинка»  та має вокальну студію, де в основному  латиські учні.

«17 учнів — це багато. Але я люблю кожного з них. Діти дають енергію, дорослі - усвідомлену вдячність. Це неймовірне відчуття».

Вона також активно волонтерить. «Ми не можемо не допомагати. Це наша вдячність тим, хто захищає нас».

Плани: велика сцена попереду

Анастасія каже, що  наступного року не повернеться в X-Factor - і не тому, що не хоче, а тому, що правила шоу цього не дозволяють.

І, здається, їй це вже й не потрібно. «Я хочу рости далі. Бачу себе на міжнародній сцені. Але спершу - тут, у Латвії. Я ще не зробила всього, на що здатна».

А ще - нові пісні. Натхнення повернулося так потужно, що внутрішній світ уже проситься назовні.

Голос, який лікує

Є артисти технічні, є артистичні - а є такі, що світяться зсередини.
Анастасія - з тих, чий голос не просто звучить, а лікує, підтримує, гріє. Її шлях тільки починається. А X-Factor став не фіналом, а трампліном. І хочеться вірити, що зовсім скоро її почують на великій міжнародній сцені. Бо такі голоси мають звучати. В рубриці

«Новинна хата Олега Кудріна»

*Символічно збіглися свята в ці дні. 5 грудня в Україні відзначають міжнародний День волонтера; українські волонтери – потужна сила підтримки ЗСУ. 6 грудня – День власне Збройних сил України. І тоді ж – День Святого Миколая. А саме завдяки ЗСУ, він може приходити до українських дітей зі своїми подарунками. Пам’ятаймо про це.

*Верховна Рада ухвалила бюджет на 2026 рік. Еврокомісія зі свого боку шукає можливості фінансової підтримки нашої держави для закриття дефіциту цього бюджету. Україна продовжує «дроново-ракетні санкції» щодо ВПК і експортних галузей країни-агресора, новинкою стали атаки на танкери тіньового флоту Росії.

*На фронтах збільшується кількість бойових зіткнень, не вщухають і російські атаки на цивільні об’єкти України, Путін уже прямо погрожує Європі. Такий фон створює Москва для нового кола «каруселі переговорів», яку продовжує американська адміністрація.

*В Брюсселі відбулося засідання Ради голів МЗС країн Альянсу з участю України. Генсек НАТО Марк Рютте там зазначив, що якщо «мирні переговори» затягнуться або не принесуть бажаного прогресу, найкращий спосіб «змінити розрахунки Путіна» – зробити дві речі. По-перше, забезпечити, щоб Росія розуміла: швидкий і стабільний потік допомоги Україні триватиме. По-друге, гарантувати, щоб економічні санкції залишалися максимально ефективними і завдавали суттєвого впливу на російську економіку.

*У своєму ексклюзивному коментарі нам український політолог, доктор політичних наук Петро Олещук констатував, що ситуація з «мирним планом», який нині просуває Білий дім непроста, оскільки за його основу були взяті російські пропозиції. Наш експерт зокрема розповів про те, що заважає Європі в нинішній ситуації більш енергійно вплинути на переговірний процес; якою є нинішня мета країни-агресора в підтриманні «мирних переговорів» будь-що; а також – якими є ризики російської атаки на Європу загалом та країни Балтії зокрема.

*Розглянули короткі списки літературної премії «Книга року ВВС» в номінаціях «Есеїстика» та «Дитяча книга». В жанрі «Есеїстика» – це книга Ольги Карі «Твоє, моє, нічиє та інше», уважний жіночий погляд на наше радянське буття, природнє середовище homo sovieticus. Це також робота «Списки» воєнного документаліста, поета Мирослава Лаюка, в якій він складає свій список втрат та досвіду великої війни. Роздуми Артема Чапая «Не народжені для війни» – відвертий опис становлення авторського погляду на життя та війну: від давнього пацифізму до рішучого вступу в ЗСУ з початком великої війни.

*В списку «Дитячої книги року ВВС» – ілюстрована математична казка «Був собі Один» Альони Шинкаренко. Дві авторки Катя Штанко та Галина Ткачук раніше вже були лавреатками «Книги року ВВС». Тепер номінований другий роман Штанко «Вершники дощу» та повість Ткачук «Котулаки і цвіт папороті». Також до шорт-листа увійшли книги «Дитина з мішка» Івана Андрусяка та «Космотато» Вікторії Задорської. Це все – хороші подарунки та День Святого Миколая.