Гість програми «Ми з України» – оператор Латвійського телебачення, режисер короткометражного фільму «Надія»  про війну в Україну Артем Кoчарян. Він також був оператором документальної стрічки «Життя, яке ми не вибирали» - це історія українських жінок-переселенок, які приїхали до Латвії з різних куточків України через повномасштабне сторження Росії. Найближчим часом, вже в якості режисера, він буде знімати другу частину цього фільму. Наразі мова в ньому буде йти про людей, які через два роки війни виїжджають з окупованих агресором українських територій.

Артем Кочарян приїхав з Києва до Риги весною 2022 року разом з дружиною, яка на момент евакуації була вагітною. Вже в Латвії вона народила дівчинку. Артему вдалось влаштуватися на роботу за фахом – зараз він працює  оператором Латвійського телебачення.

В Ризі відбувся його дебют в якості режисера короткометражного фільму «Надія». В фільмі через історію однієї родини показано, що зараз,наразі, переживають сотні тисяч інших українських родин. В основі сюжету реальна історія реальної української жінки.

Фільм  розповідає про жінку, яка на початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну втратила батьків, потім її коханий був мобілізований на фронт.  Головна героїня дізнається, що вона вагітна і дзвоніть коханому, щоб повідомити йому радісну вістку. Але в момент телефонної розмови вона чує вибух – батька її ще ненародженої дитині вбито.

Фільм - це розповідь із вуст матері, яку розпитує її маленька донька, яка народилася в бомбосховищі та отримала ім’я  Надія.

«Фільм дає нам зрозуміти, що завжди буває втрата, але за нею слідує надія, завжди є світле майбутнє. Саме ім'я Надія символізує продовження, позитивний настрій на те, що завжди треба сподіватися. Сподіватися на перемогу України, на те, що все буде добре, що все, що відбувається зараз, не дарма», - каже Артем Кочарян.

Фільм знімали в Ризі та Сігулді. Головну роль зіграла професійна акторка Марина Білоус-Мосійчук. Її батька також грав професійний український актор Тимур Ібраїмов. Усі інші актори – непрофесійні.

Цікаво, що зйомки фільму «Надія», які відбували в Латвії використали у своїх рейкових сюжетах російські ЗМІ. Вони подали це так, нібито я знімаю постановочні сюжети про війну в Україні, щоб зняті кадри  надалі використовувати для показу в країнах НАТО.

З тим, щоб ті надали Україні допомогу. Я навіть і не знав про це, поки мені  в Інстаграмі не написала одна французька журналістка. Ось так я і дізнався, що в Росії мене вважають «головним пропагандистом» . Ця журналістка розібралася , як все було насправді. Вона , як інші західні ЗМІ, брали у мене інтерв’ю , щоб не тільки показати дійсну ситуацію й викрити фейки, але й в черговий раз привернути увагу світової громадськості до тих методів, які використовує російська пропаганда».