В програмі «Ми з України» Галина  Мазко, яка через війну в Україні приїхала у березні 2022 року до Латвії, розповість як вона відкрила в Ризі свій власний бізнес – ательє з пошиву одягу. Ведучий рубрики «Новинна хата Олега Кудріна» розповість про основні  політичні, економічні та культурні події в Україні  та навколо неї  за минулий тиждень.  До вашої уваги: знайомство з лауреатом Шевченківської премії цього року - художнім керівником і солісткою Національного ансамблю солістів «Київська камерата» Богданою Півненко; «тарифні війни» Д.Трампа і вплив їх на Україну; які підсумки матиме візит радника американського президента Марка Бернса в Україну; Латвія передала чергову партію дронів Україні.

 

Свій бізнес: як відкрити ательє з нуля - історія переселенки з України

Війна змушує людей залишати рідні домівки, а переїзд в іншу країну стає випробуванням. Багато хто стикається з труднощами в пошуку нової роботи через невизнання попереднього досвіду або мови. Проте деякі вирішують реалізувати свої мрії, відкривши власний бізнес.

Гостя  програми «Ми з України» Галина Мазко, яка залишила Україну через війну і переїхала до Латвії, де відкрила своє швейне ательє. Галина розповіла, що спочатку працювала в продуктовому магазині, але швидко зрозуміла, що її справжня пристрасть - це шиття. «Я знала, що мені потрібно реалізувати свої ідеї. Я завжди мріяла про власне ательє», — ділиться вона.

Після півроку роботи в магазині, Галина вирішила, що готова до нових викликів. «Коли я зрозуміла, що можу самостійно впоратися з усім, це надихнуло мене. Я почала шукати місце, де можу втілити свої задуми в життя», — згадує вона.

«Відкриття власного бізнесу було не лише мрією, але й потребою. Я хотіла створити щось своє, щось, що буде приносити радість людям» - говорить Галина. 

Вона також зазначила, що перші кроки були випробуванням: «Потрібно було знайти постачальників, організувати робочий простір, а також рекламувати свої послуги. Це було непросто, але я знала, що не можу зупинитися».

«Поки я працюю сама, шию на замовлення, але дуже хочу залучати інших. Бо рорзумію, що команда — це важливо. Коли ми працюємо разом, ми можемо створювати щось більше», — підкреслює вона.

Галина також розповіла про перші успіхи: «Клієнти почали повертатися, і це додавало мені впевненості. Я отримувала задоволення від роботи, і це надихало мене на нові проекти. Я зрозуміла, що можу втілювати свої ідеї, а не просто виконувати чиюсь волю».

«Я почала з невеликих замовлень, але з кожним новим проектом відчувала, як моя впевненість зростає. Це було непросто, але я покладалася на свій досвід і знання», — говорить вона, підкреслюючи важливість наполегливості. Таким чином, Галина Мазко стала прикладом того, як попри труднощі та виклики, можна знайти своє місце в новій країні, реалізуючи свої мрії через власний бізнес – h_art.darbnica.

 

В рубриці «Новинна хата Олега Кудріна»:

*Починаємо знайомити вас із лауреатами Шевченківської премії цього року. Ми поговорили з художнім керівником і солісткою Національного ансамблю солістів «Київська камерата» Богданою Півненко. Вона скрипалька, віртуоз, як називає її преса – «Паганіні в спідниці». А ще Півненко – невтомна популяризаторка, ініціатор випуску «Антології сучасної української музики» в 12-ти дисках. 

Пані Богдана розповіла, як сильно зріс після початку великої війни інтерес до музики народу, котрий так мужньо захищає свою незалежність. Нині композитори, загалом творці мають писати твори, які «будуть актом пам'яті про те, що сталося». В якості прикладу Півненко назвала гімн-реквієм «Місто Марії», створений її колегою Золтаном Алмаші. Також є багато роботи щодо популяризації української музики, нині так затребуваної в світі. А ще донедавна, навіть у «Київській камераті» деякі твори виконувалися з рукописних нот. Наприкінці розмови скрипалька розповіла і про свого батька – великого українського художника Івана Марчука.

*Дональд Трамп введенням драконівських митних тарифів струсонув увесь світ, включаючи України. Та й себе самого, і це ще дасться взнаки. Тим часом уже й американські чиновники обережно, але визнають, що Кремль не хоче миру, тому мирні переговори ходять по колу. Водночас путінський засланець Кирило Дмитрієв не полишає надій спокусити американську сторону якимось супер-вигідними проєктами, схемами, аби Вашингтон в принципі перестав перейматися українськими справами.

*На тижні помітну роль відіграли балтійські політики. Фінський президент Александр Стубб, вдало погравши у гольф, провів переговори з американським лідером дійсно на вищому рівні. Пояснив, що Путіну довіряти не можна. Та фактично запропонував поставити кремлівцю дедлайн мирної угоди. По тому схожі тези на європейській арені висловила глава європейської дипломатії Кая Каллас – в інтерв’ю «Радіо Свобода» (на щастя воно все ще існує). Каллас підкреслила необхідність підключення Європи до будь-яких переговорів щодо України.

*Наступного четверга у брюссельській штаб-квартирі НАТО відбудеться нова зустріч «Коаліції охочих» з підтримки України. І там же, у п’ятницю, 11 квітня – чергове зібрання у форматі «Рамштайну», вже під проводом Великої Британії і Німеччини. Отже цей формат вижив, щоправда тепер без участі США.

*Відбувся багатоденний, насичений візит до України духовного радника президента США Дональда Трампа, пастора Марка Бернса. Відвідини Бучі та Бабиного Яру, зустріч із захисниками «Азовсталі» та спілкування з пораненими у шпиталі. З таких та інших подібних зустрічей і свідчень, з атмосфери повітряних тривог, виникли слова пастора, що Україні потрібні не так американські гроші, як танки, винищувачі, ППО, щоби завадити атакам на цивільні будівлі, вбивству людей. Так, цей візит – не вирішення всіх проблем, але досвід дуже вдалий.

* Цього тижня у рамках коаліції безпілотників Латвія передала Україні чергову партію дронів. Був «високий рух» і у зворотному напрямку. Український інститут книги оголосив проєкти-переможці конкурсу «Translate Ukraine 2025». Гранти на переклад латиською мовою отримають 6 видань. (Більше – тільки перекладів польською, сім). До списку потрапили двоє авторів, які загинули від рук російських окупантів: Володимир Вакуленко та Вікторія Амеліна. Так сталося, що їхні долі виявилися пов’язаними. В рубриці ми розповімо, як саме. Крім того будуть перекладені: авангардистський роман «Подорож ученого доктора Леонардо ї його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швейцарію» автора «розстріляного відродження» Майка Йогансена (батько якого походив з латвійських німців); два романи про сучасність «Там де вітер» Любка Дереша і «Там, де заходить сонце» Олени Пшеничної. Шостий грант отримала збірка Дари Корній «Пасіка “Україна” та інші казки з війни». Це чарівна в усіх сенсах книга, в якій твориться сучасна міфологія України, що воює за свою незалежність. Чекаємо, коли ці книги вийдуть латиською, аби дарувати їх нашим латвійським друзям.