Жінка і війна. Незважаючи на жіночий рід, ці слова мають діаметрально протилежне значення. Одна дає життя, інша забирає. Однак війна в Україні засвідчила, що жінка  вміє їй протистояти. Нині жінки на війні -  не виняток, а радше правило. Вони волонтерять,  розвивають медицину, беруть участь у штурмах і евакуаціях. Вони захищають Батьківщину із зброєю в руках, часом ця зброя – гранатомет. Як і героїня  програми «Ми з України» -  командир гранатометного розрахунку Христина Омельченко, яка зараз  лікується в Латвії через поранення, отримане на передовій.

Вона любить слухати спів пташок, вміє малювати і художньо фотографує, має вдома, у Львові, чотирьох котиків. Наразі, володіє прийомами рукопашного бою, має 142 стрибка з парашуту, влучно стріляє . Христина  з шкільних років мріяла про кар'єру військовослужбовця, і стала нею, але вже на війні.

Так я мріяла стати військовою, але те що в Україні буде війна я ніколи навіть в страшному сні собі не  уявляла.

Я вважала, що бути військовою  - це означає, що ми будемо проводити якісь навчання, будемо їздити на полігони, що це все буде максимально наближено до реальних ситуацій, але ніколи я не думала що війна прийде в Україну. Я ще могла сподіватися на участь в якихось миротворчих акціях , але про те, що війна буде в Україні мені навіть зараз не віриться. Мені здається що я живу в якійсь  паралельній реальності, що я дивилась якийсь фільм, чи грала в якусь комп'ютерну гру  і забула виключити, заснула і ніяк не можу прокинутися. Ось в мене якесь таке відчуття, я не можу ніяк усвідомити, що ото все, що було до війни, а я собі згадую шкільні роки, як я ходила на різні гуртки, була членом  «Пласту» - що це все було,  а зараз я  на війні. Ніяк не можу це все співпідставити і повірити, що це все правда».

 

Стати такою, як вона зараз є, досягти своє мети Христині допомогли участь в «Пласті», зайняття в гуртах рукопашного бою та страйкболом, а також стрибки з парашуту і заняття.

З початком війни у 2014-му Христина шукала будь-яку можливість, аби захищати країну зі зброєю в руках. Після кількох спроб, таки вдалося долучитися до «Правого сектору».

«Потрапила на бойову посаду, як і хотіла. А вже в 2022-му, під час повномасштабного вторгнення, взяли у 80-ту окрему десантно-штурмову Галицьку бригаду, але на посаду медика. Через рік я отримала омріяну бойову посаду. Я постійно казала, що готова освоїти будь-яку наявну зброю. Так я стала командиром гранатометного розрахунку АГС», – розповіла Христина Омельченко

8 березня цього року отримала поранення в ногу на передовій, але в лікарні опинилася лише 10 березня. Майже дві доби її не могли вивезти, бо не було нормальних дієздатних квадрациклів, тому що лише вони можуть їздити там, де зовсім немає дороги і повсюди розвалини будинків.

Я лежала і розуміла, що встати не можу. Спочатку думала, що може якось сама відповзу до підвалу, але потім я зрозуміла, що не може, це так моя нога бовталася, що я не відчувала її і мені  здавалося, що це якесь інородне тіло, яке просто заважає мені повзти. Лежу, дивлюсь на зорі, зорі там були дуже гарні, надзвичайне  зоряне небо.

І ось серед тих зірок з'являються зелені вогники  - то прилітає дрон і зависає наді мною. Тобто не просто собі десь пролітав, а власне я його цікавила. А якщо він наді мною завис, то нічого доброго  це для мене не означає . Ну, думаю. нехай , може скоро помру та й не буду довго мучитись. А він так довго прицілюється, прицілюється , я думаю: «Та вже кидай, ну скільки вже у можна прицілюватися». Нарешті кинув, але сталася затримка і граната не одразу зривається.  Я думаю , може не зірветься, але тут «бах»  - зірвалося… І я так чую, що ні, ніби не померла»

Христина мріє, що коли закінчиться війна вона буде малювати, а також передавати свої знання молодим.

«Фраза «Хочеш миру, готуйся до війни»,  на жаль, але вона  залишається актуальною і я не бачу можливості,  щоб це колись змінилося . Значить, для того,  щоб війни не було, власне повинна бути армія і напевно, все має бути так, як тоді було в моїх мріях, що ми будемо їздити на полігони, будемо тренуватися. Звичайно, що нікого ми вбивати не хочемо, так само, як і зараз.  Нікого би і не вбивали, якби вони пішли за свій кордон з  нашої території. Нехай вони там собі живуть, як хочуть! Вони можуть нас не любити, можуть з нас сміятися, можуть називати нас «хохлами» , тільки нехай сидять там за своїм «поребриком» . Але, якщо вони за той «поребрик» переступили, то я мушу стріляти по них, бо захищаю свою Землю»

Зараз Христина Омельченко перебуває на лікуванні в Латвії, але займається збором коштів для придбання РЕБ.

Долучайтеся!