В програмі «Ми з України»:  інтерв’ю з українською художницею Марією Зеньковою про мистецтво під час війни. Світова Федерація Українських Жіночих Організацій оголосила про проведення конкурсу на стипендію імені Анни Кісіль.  Ведучий рубрики «Новинна хата Олега Кудріна» розповість про основні  політичні, економічні та культурні події в Україні  та навколо неї  за минулий тиждень. 

Марія Зенькова, художниця та мистецтвознавеця з Києва, переїхала до Латвії в березні 2022 року, рятуючись від повномасштабної війни. Її шлях до Риги був несподіваним: спочатку планувалося, що вона залишиться всього на місяць, але війна триває вже понад три роки. Сьогодні Марія працює в Українському домі в Ризі та продовжує співпрацювати з Київською державною художньою академією декоративно-прикладного мистецтва імені Михайла Бойчука.

У рамках інтерв'ю через Zoom Марія розповіла, як проходять її поїздки до Києва, де вона продовжує викладацьку діяльність, незважаючи на небезпеки. «Кожна поїздка нагадує про важкі втрати та невизначеність. Але я вражена тим, як люди тримаються. Вони після тяжких ночей, повних прильотів, все ще йдуть на роботу і не втрачають свого оптимізму», - ділиться Марія.

 

Зміни в українському мистецтві під час війни

«Мистецтво рятує. Воно насправді дає сили пережити все це, що відбувається зараз в Україні», - зізнається Марія. Вона зазначає, що українські художники активно реагують на війни: «Вони продовжують свій творчий шлях і розвиток. Мистецтво, яке створюється зараз, відображає наш біль, але й надію на майбутнє».

Марія поділилася враженнями від нещодавньої виставки в Києві, на якій були представлені роботи сучасних українських художників. «Це були роботи на теми, що відбуваються зараз, створення національних героїв і відображення певних подій», - говорить вона. "Але в той же час я бачу, як мистецтво стає глибшим. За ці три роки воно змінилося, перейшло від відображення гніву до прийняття реальності».

У розмові Марія підкреслює, що сучасні українські художники, незважаючи на тяжкі обставини, продовжують створювати оптимістичні роботи. «Вони великі молодці, які, незважаючи на все, тримаються. Мистецтво стало більш важким, але без криків і болю, які супроводжували перші роки війни,», - зазначає вона.

«Мистецьке життя в Україні не припиняється. Художники продовжують творити, розвиватися і підтримувати одне одного», -  говорить Марія. Вона також нагадує, що багато художників допомагають Збройним Силам України та активно беруть участь у благодійних проектах.

 

Викладацька діяльність та проекти

Марія викладає в Київській державній художній академії декоративно-прикладного мистецтва імені Михайла Бойчука вже десять років. Останнім часом вона активно працює над проектом, що має на меті створити в Українському домі в Ризі осередок українського мистецтва. «Ми хочемо показати, що українське мистецтво - це не лише те, що твориться зараз, а й те, що має глибоке коріння в історії», - розповідає вона.

Проект підтримується посольством України в Латвії, українськими студентами та викладачами, які готові долучитися до оформлення українського дому в Ризі. «Ми хочемо, щоб це місце стало затишнішим та цікавішим для всіх, хто цікавиться українською культурою», - зазначає Марія.

 

Мистецтво як форма терапії

Крім викладацької діяльності в Києві, Марія веде «Художню майстерню» в Українському домі , де кожен українець і латвієць може знайти підтримку та натхнення. «Ми проводимо заняття з образотворчого мистецтва, майстер-класи та лекції, щоб люди дізналися більше про українське мистецтво» - додає вона.

Кількість учнів зростає, і для Марії важливо, щоб заняття були індивідуальними. «Мистецтво - це дуже індивідуальна річ, і ми намагаємось працювати з кожним учнем персонально».

 

Виставки та творчі досягнення

Марія активно бере участь у виставках і продовжує представляти своє мистецтво в Україні. «Я намагаюся не залишати Батьківщину в своєму творчому шляху, навіть якщо більшу частину часу проводжу в Латвії», - пояснює вона. Її роботи, створені під час війни, відображають надію на мир і відновлення. «Майбутня виставка в галереї BAZAR`T, де я починала свій творчий шлях у Латвії, стане ще одним кроком до підсилення культурних зв'язків між Україною і Латвією», - запевняє художниця.

«Кожен мій витвір - це частинка надії, мрії про мир. Я вважаю, що мистецтво має силу об'єднувати людей і приносити їм радість"», - підсумовує Марія Зенькова, яка продовжує свій творчий шлях, не зважаючи на всі труднощі.

Очікується, що виставка Марії Зенькової галереї BAZAR`T відкриється 3 липня.

 

Конкурс на стипендію імені Анни Кісіль: крок до України

Світова Федерація Українських Жіночих Організацій (СФУЖО) оголосила про проведення конкурсу на стипендію імені Анни Кісіль та безкоштовну участь у ХХ-ій Міжнародній школі україністики МІОКу «Крок до України». Цей проєкт підтримує молодих талановитих українок, які прагнуть розвиватися в сферах освіти, культури та громадської діяльності.

Стипендія має на меті стимулювати навчання та активність серед української молоді за кордоном, а також допомогти зберегти і розвивати українську мову та культуру в діаспорі. Вона надається для участі в літніх онлайн-курсах української мови в рамках ХХ Міжнародної школи україністики «Крок до України», організованої МІОК при Національному університеті «Львівська політехніка». Курс проходитиме з 14 по 25 липня 2025 року.

Хто може податися на стипендію?

Стипендію можуть отримати українки з діаспори у віці від 16 до 35 років.

Як податися?

Для участі у конкурсі необхідно надіслати на електронну адресу wfuwo.office@gmail.com:

Коротку інформацію про себе.
Лист на тему: «Чому для мене важливі ці курси?»(до 200 слів).
Рекомендаційний лист від місцевої української жіночої або громадської організації.

Також необхідно зареєструватися на курси, заповнивши реєстраційну форму: реєстраційна форма.

Розгляд заявок та визначення стипендіаток відбудеться у червні 2025 року.

Не втрачайте можливості зробити «крок до України» разом із стипендією імені Анни Кісіль, вшановуючи її значний внесок у український жіночий рух та освіту! Для детальнішої інформації про школу, відвідайте сайт: МІОК.

 

В рубриці «Новинна хата Олега Кудріна»:

*Саміт НАТО в Гаазі, який пройшов кілька днів тому, дав неочікувано позитивні результати. Це сталося завдяки кільком факторам: весь захід був «заточений» під президента США; сам Трамп прибув у Нідерланди в переможному ореолі після 12-денної війни в Ірані; по тому він ще й різко відгукнувся на слова путінського посіпаки Медведєва, коли той сказав, що ядерну зброю можна просто передати Ірану з рук в руки… Відтак у Гаазі не просто відбулася зустріч президентів США й України, але й ми вперше почули його принципово позитивні слова про нашу державу та її спротив агресору. Особливо добре це проявилося в задушевному спілкуванні Трампа з українською журналісткою Мирославою Пецою, чоловік якої захищає Україну.

*Вагомою подією стало підписання Україною угоди з Радою Європи про створення Спецтрибуналу щодо злочину агресії Росії проти України. Так у Страсбурзі був зроблений ще один крок до юридично виваженого засудження агресора.

*В топах продажів українського нонфікшн нині знаходиться книга літературознавця, лауреата Шевченківської премії-2023 Михайла Назаренка «Тілько істинна правда» (саме так у назві – «тілько», не канонічно, а простонародно).

Це – зібрана автором хрестоматія коротких фольклорних сюжетів про різних істот, що живуть поряд з людьми. Звісно, нас зацікавили чародійні сюжети, пов’язані зі святом Купала. Назаренко розповів про скарби та квітку папороті, для яких Іванів день є особливим; про купальську змію, яка стала черепахою і те, як поводяться у цей день і ніч лісовики та відьми.

*Після переходу українських церков на новий календар, українці перший рік святкували Івана Купала у червні, а не в липні, тобто разом з латиським Яновим днем, Ліго. Ліна Мельник, яка переклала українською мовою «Дні кравців у Силмачах» Рудольфа Блауманіса, тепло згадала, як вона та її близькі святкували Івана Купала в Україні раніше та тепер.