В програмі «Ми з України» -  історія українського тренера Олександра Томаревського, який поєднує спорт, освіту й театр, допомагаючи українським знаходити рівновагу далеко від дому. Ведучий рубрики «Новинна хата Олега Кудріна» традиційно підсумує основні політичні, економічні та культурні події в Україні та навколо неї за минулий тиждень.

Тренер, учитель, актор. Людина, яка вміє поєднувати силу тіла, дисципліну спорту й тонку чутливість мистецтва. Олександр Томаревський — український тренер із фізичної підготовки, вчитель фізкультури в освітньому центрі «Воля» в Латвії та актор «Мистецька лабораторія. Молодіжний театр «Крок».  Його історія — про те, як навіть далеко від дому можна не втратити себе, а навпаки — стати точкою опори для інших.

Він працює з українськими дітьми, допомагаючи їм не лише тримати фізичну форму, а й відновлювати емоційний баланс. Паралельно виходить на сцену, де мистецтво стає формою арттерапії — і для нього самого, і для глядача. А ще — веде безкоштовні оздоровчі заняття для українських жінок, нагадуючи: рух — це про життя.

Спорт, що тримає рівновагу

Колись Олександр працював із професійними спортсменами, зокрема у київському баскетбольному клубі «Київ-Баскет». Сьогодні, перебуваючи в Латвії, він чесно говорить про ностальгію, але ще більше — про відповідальність перед теперішнім.

«Живемо тут і зараз. І тому ставимо нові цілі. Одна з них — допомогти українським дітям у Латвії бути сильними фізично. Бо коли ти фізично вправний — це ще й емоційна підтримка».

В освітньому центрі «Воля» його уроки фізкультури — не формальність, а справжнє свято руху. Тут діти не шукають довідок, аби не йти на заняття. Вони біжать у спортзал з радістю.

«Фізкультура для них — це свято. І, мабуть, багато залежить від вчителя. Я працюю за українською програмою, але додаю методики, які використовую з професійними спортсменами. Просто адаптую їх у гру — і дітям це заходить».

Він добре бачить, як спорт допомагає дітям інтегруватися, «пустити коріння» в новому середовищі й знову «заквітнути».

Дисципліна важливіша за талант

Говорячи про баскетбол, Томаревський підкреслює: обдарованість — лише старт.

«Якою б талановитою не була дитина, 90% успіху — це дисциплінована, покрокова праця. День за днем. Якщо цього немає — талант просто занедбується».

І саме тренер, на його переконання, має зберегти в дитині прагнення до розвитку й навчити правильних життєвих патернів — де на першому місці відповідальність, а не миттєві забаганки.

Рух як відновлення: програма для жінок

Окремий важливий напрямок його роботи — оздоровчі заняття для українських жінок. Разом із колегою він реалізує програму, спрямовану на відновлення рухливості, роботу зі спиною, суглобами та тілом загалом.

«Рухатися — це величезне щастя, яке часто не помічаєш, поки не побачиш тих, кому це недоступно. Ми просто допомагаємо жінкам відчути своє тіло і повернути йому вдячність».

Ці заняття стали для багатьох не лише фізичною підтримкою, а й простором спільності та внутрішнього відновлення.

Сцена як арттерапія

Паралельно зі спортом у житті Олександра з’явився театр. У молодіжному театрі «Крок» він грає яскраву, комічну, навіть містичну роль — персонажа з ріжками. Але за легкістю образу — глибокий сенс.

«На сцені я можу скинути з себе все зайве. Не бути тренером, не бути вчителем — а бути кимось іншим. Театр для мене — це арттерапія».

Особливо сильним став досвід виступу перед українськими військовими в реабілітаційному центрі.

«Там, де за сюжетом треба було сміятися, у людей були сльози. Це був інший рівень енергії, інший біль. Але саме ці сльози показали — ми були почуті».

Що надихає щодня

Коли його питають про мотивацію, відповідь проста і дуже тепла — діти.

«Наша школа — це станція з генерації енергії. Якби її можна було перетворити на електрику — Рига б світилася. Дитяча енергія безмежна. І саме вона надихає».

Навіть у похмурі ранки він знає: там, у залі, на нього чекають.

Гармонія тіла, духу й розуму

Олександр Томаревський живе за принципом давньогрецької калокагатії — гармонійного розвитку тіла, духу й розуму. У його житті спорт не витісняє мистецтво, а мистецтво не заперечує дисципліну. Вони підсилюють одне одного.

І, можливо, саме тому поруч із ним діти стають впевненішими, жінки — сильнішими, а глядачі після вистав виходять із відчуттям, що життя — триває.

«Ми робимо свою справу. І якщо діти усміхаються, а люди відчувають тепло — значить, ми на своєму місці».

В рубриці «Новинна хата Олега Кудріна»

*До Різдва залишився тиждень, але світова політична активність – ледве не пікова. У четвер-п’ятницю у Брюсселі – засідання Європейської ради з участю українського Президента. На ньому має бути вирішене питання фінансової допомоги Україні на два наступні роки. Польський прем’єр Дональд Туск визначив ситуацію просто та жорстко: Європа має, або знайти гроші для України зараз, або сплачувати своєю кров’ю завтра.

*Продовжується каруселя, започаткованих Трампом «мирних переговорів» типу «є хороші новини, але… побачимо, що з того вийде». Українсько-американсько-європейські зустрічі в Берліні на початку тижня, американсько-російські у Майамі - наприкінці. Наразі для України позитивний момент в цьому – гуртування партнерів щодо розробки ідей гарантування, в тому числі військового, нашої безпеки. Очевидний і негатив: Кремль уповільнює введення більш жорстких санкцій і водночас продовжує бойові дії. В тому числі проти мирного населення – в умовах зимнього сезону.

*Тривають запеклі бої по всій лінії фронту. Найгарячіші точки ті ж – Гуляй-Поле, Покровськ-Мирноград, Куп’янськ. При цьому дуже важливо, що в Куп’янську ЗСУ змогли нанести ворогу дошкульної тактичної поразки.

*До шорт-листів кінопремії Оскар-2026, оприлюднених днями, увійшли кілька важливих фільмів про російсько-українську війну. Перш за все – документальна стрічка оскароносця Мстислава Чернова «2000 метрів до Андріївки». Також до шорт-листів потрапили 11-хвилинний анімаційний фільм Анастасії Фалілеєвої «Я померла в Ірпені» та короткометражка Франца Бьома «Камінь, ножиці, папір», яка вже отримала премію БАФТА. Режисер екранізував у ній історію, почуту ним від українського воїна Івана, який вказаний одним з авторів.

*Останніми днями пішли з життя двоє українських музикантів: Михайло Клименко і Степан Гіга. Вони створювали сучасні українські пісні, які що називається «йшли в народ». Гіга, народний артист України мав довгу кар’єру, але вийшов на пік популярності саме зараз. В тому числі – серед молоді, чому сприяло куражне виконання його хітів популярним хором «Гомін». Михайло Клименко, який разом з дружиною Олександрою Норовою 2015 року створив гурт «ADAM», найбільше запам’ятався слухачам ніжною, сумною, прекрасною піснею «Повільно», написаною вже під час повномасштабної війни, у 2023 році.

*Авторитетна літературна премія «Книга року ВВС-2025» визнала своїх переможців. Ми поговорили про них з членом журі, професором Канзаського університету (США) Віталієм Чернецьким. В основній номінації – прозаїчній – переміг роман Лєни Лягушонкової «Мій прапор запісяв котик». Чернецький відзначив «живу мову книжки», відвертість, енергію, та загалом назвав її «проривом в якусь нову якість».

* В номінації «Есеїстика» переможцем стала збірка письменника, поета, воєнного журналіста Мирослава Лаюка «Списки» (в назві – відсил до «Іліади» з її списком загиблих). Наш експерт зазначив, що гармонійність, довершеність цієї роботи «дуже сильно вразила» його та багатьох інших членів журі.

*Серед дитячих книг кращою визнали роман художниці та письменниці Каті Штанко «Вершники дощу». Знову ж таки сильною стороною тут є органічність синтезу візуальної складової, ілюстрацій та тексту; гарний баланс між реалістичним і фантазійним, магічним.