Гість програми «Ми з України», український військовослужбовець Олексій Ануля, який з першого дня війни пішов захищати Україну, був на передовій. Однак потрапив до російського полону, де перебував з початку березня 2022 року до 31 грудня 2022 року.
Про те, як Олексій і його сім’я зустріли війну, про загибель батька, про свої враження щодо початку повномасштабної війни в Україні, а також важкі згадки про тортури та знущання в російському полоні - в ексклюзивному інтерв’ю Олексія Анулі ЛР4.
23 лютого 2022 року я прокинувся, і у мене була вже така напруга, ну якесь погане передчуття.
Той день, я пам'ятаю, був вже схожий на весну, з’явились бруньки на деревах. У в мене приватний будинок, ми тільки недавно заїхали, і я вирішив, щоб якось себе заспокоїти, обрізати дерева. Взяв свого молодшого сина, подзвонив батьку і спитав, як правильно все робити. І так, працюючи заспокоївся. Навіть під час ув’язнення в російському полоні, я такою працею, коли випадала нагода робити щось руками, якось себе заспокоював морально. 24 лютого рано вранці мені вже зателефонували колеги і сказали, що почалася війна Я в це не повірив, відкрив вікно на другому поверсі і думаю: « Ну якщо війна, то повинен бути чутний гул вже техніки» Спочатку ніякого звуку, але потім я почув вибух».
«Мого батька вже немає. Росіяни його вбили. Не просто вбили, його закатували до смерті в тому селищі, де ми тримали оборону. Потім разом з іншими солдатами його підпалили. Є вже висновок розслідування і цей документ зараз знаходиться в ООН про те, що мого батька саме закатували, а потім вбили і підпалили. Це було на території козацької церкви, якйй вже понад 200 років».
Я чую як хлопців дострілюють, чую як вони в кожну хату заходять. Почалася жорстка зачистка, чую цей їхній акцент «укропи есть в домє?»
Лише тоді вони вбили 11 цивільних чоловік в цьому селі, сім'ю також кудись забрали, яка ховала танкіста. Тоді вони в полон нікого не брали, на той час у них завдання було взяти Київ за три дні…Так я пролежав 12 годин в цій канаві. Потім, я проповз вночі я 18 км до іншого села і там мене місцева жителька здала росіянам пораненого»
« В Росії в полоні я спочатку був в наметовому містечку - це якась територія дізбату в Курській області, там був 12 днів, До цього шість діб я був на території України в якійсь «тортурні». Потім сізо у Курську, там мене били так, що я був фіолетовий. Потім літаком до Тули. Звідти чотири години нас везли до табору особливого режиму, де взагалі забороняється вночі спати. Ми стоїмо чи присідаємо, у нас два відбою два підйому за ніч.
Але ми повинні присідати чи там метелики ловити протягом дня. Ми повинні стояти і взагалі не рухатися, руки за спиною голова вниз якщо там пальцями порухаєш, чи шиєю покрутиш, вони це бачать на камері і відразу прилітають і б’ють. По всьому сізо крики чоловіків, вони ридають, стогнуть, когось увесь час б'ють.
Що мені давало сили це витримати? Сил… не було. Але духовні сили надавала згадка про дітей.
Я провів 108 діб в карцері. Це взагалі страшна історія. Я не хотів, щоб мої діти залишилися сиротами. Просто уявляв зустріч з дітьми. Так, я уявляв зустріч з дітьми. Зрозумів, якщо я зламаюсь, то вони просто так будуть йти по місту і дивитися, що в когось є батько, а в них взагалі немає. Я не хотів залишати своїх дітей сиротами».
«Хочу, щоб усі зрозуміли ціну свободи, Тому що, ціна свободи - це не просто там сидіти і спостерігати за новинами. Насправді за нашу свободу дуже велику ціну віддають хлопці, які зараз на передовій або в полоні. Взагалі це жахливо… Але для нас важливим є вільне майбутнє наших дітей, тому нам треба за цю свободу платити»
Олексій Ануля буде свідчити в Міжнародному суді в Гаазі про те, що бачив і пережив в полоні.
Ieteikt
Latvijas Radio aicina izteikt savu viedokli par raidījumā dzirdēto un atbalsta diskusijas klausītāju starpā, tomēr patur tiesības dzēst komentārus, kas pārkāpj cieņpilnas attieksmes un ētiskas rīcības robežas.
Добавить комментарий
Добавить ответ
Чтобы оставить комментарий, Вы также можете войти в систему, используя свой профиль draugiem.lv, Facebook или X!
Draugiem.lv Facebook X