В програмі «Ми з України» релігієзнавець і історик Сергій Шумило розповідає про те, що релігійна пропаганда є частиною гібридної війни. Ведучий рубрики «Новинна хата Олега Кудріна» розповість про основні  політичні, економічні та культурні події в Україні  та навколо неї  за минулий тиждень

Поки Україна боронить свої землі від російської агресії, на іншому, не менш важливому фронті триває боротьба - за свідомість, віру та духовну ідентичність. Релігієзнавець і історик Сергій Шумило, директор Міжнародного інституту Афонської спадщини, переконаний: релігійна пропаганда стала частиною гібридної війни, а відновлення духовної пам’яті - це зброя, здатна зміцнити націю.

«Релігійний наратив може бути частиною гібридної війни не менш небезпечним, ніж медійна чи політична пропаганда», - каже Сергій Шумило. - «Це не щось окреме, це складова єдиного процесу. Росія роками готувалася до цього — відпрацьовувала схеми, як за допомогою релігії та ідеології впливати на свідомість людей».

«Війна почалася не в 2022-му і навіть не в 2014-му. Вона готувалася багато років до того», - говорить історик.

Під час своєї лекції в Українському домі Риги він розповів про те, як задовго до початку повномасштабного вторгнення Росія вибудовувала ідеологічне підґрунтя для агресії. Йдеться не лише про політичні, а й про релігійні механізми впливу, які перетворили православ’я на інструмент імперської пропаганди.

Релігія як інструмент гібридної агресії

За словами Шумила, російська політична машина давно навчилася використовувати духовні символи як інструмент маніпуляції. Ще у 2000-х роках у Кремлі створювали образ «православного президента» - спочатку для Путіна, а потім намагалися повторити цей сценарій в Україні, просуваючи Віктора Януковича як «православного лідера».

«Це була вигадка політтехнологів. Імідж «православного президента» створили в Росії, а потім спробували перенести в Україну. Але в нас це не спрацювало, бо українці мають іншу ментальність. Віра для них - це одне, політика - зовсім інше», — підкреслює науковець.

Українці, каже Шумило, мають внутрішній запобіжник, який не дозволяє змішувати релігію з політикою. І саме це стало однією з причин, чому кремлівські проєкти «русского міра» не прижилися на українському ґрунті.

Після 2005 року, коли Росія втратила можливість «м’яко інтегрувати» Україну через політичних маріонеток, почалася підготовка до більш агресивного сценарію. Тоді з’явилися програмні документи, де йшлося не лише про Україну, а про весь пострадянський простір.

«У тих матеріалах прямо написано: всюди, де є «русскій язик, русская культура і православіє» - це російські території, які треба «повернути до складу імперії». Там згадували не лише Крим і Донбас, а й Латвію, Естонію, навіть Закарпаття. Вони це декларували відкрито», - пояснює Шумило.

Україна і Латвія: спільні загрози та союз духовної пам’яті

Росія, вважає дослідник, продовжує діяти за тими ж принципами, використовуючи релігію як прикриття для ідеологічного тиску. Саме тому співпраця України та Латвії у сфері духовної безпеки є не менш важливою, ніж військова чи політична.

«І Україна, і Латвія пережили колоніальну політику Росії. Ми маємо багато паралелей і спільних викликів. І досвід України може бути дуже корисним для Латвії - як розпізнавати і нейтралізовувати ідеологічні загрози ще до того, як вони набудуть реальної сили», — говорить релігієзнавець.

Під час поїздки до Латвії він зустрічається не лише з українською громадою, а й із місцевими релігійними діячами - православними, лютеранами, католиками.

«Росія дуже активно використовує релігійний і культурний чинники. Тому важливо, щоб Латвія придивлялася до цього уважніше. Бо ці виклики є - і їх треба вміти розпізнавати наперед», — додає Шумило.

Афон і тисячолітня духовна тяглість України

Поза темою гібридної війни Сергій Шумило відомий як дослідник афонської спадщини. Його праці повертають українцям розуміння, що духовні корені нашої культури - не в Москві, а на Святій Горі Афон і в Києві.

«Чернецтво Києво-Печерської лаври виросло з афонської традиції. Історія показує: українська духовність формувалася самостійно, у прямому зв’язку з Візантією, а не через Москву», - розповідає дослідник.

Він знаходить у архівах свідчення про козацький скит «Чорний Вир», заснований запорожцями на Афоні у XV столітті.

«Афон був не лише духовним, а й культурним центром, де українці залишили глибокий слід. Наші гетьмани — Мазепа, Самойлович, Апостол — підтримували афонські монастирі, надсилали пожертви. Це був міст духовного єднання Європи й України», — зазначає Шумило.

Духовна стійкість як умова перемоги

Та головне випробування української віри - це нинішня війна. Вона показала, що духовна сила народу не менш важлива, ніж зброя.

«Війна - це не лише фронт. Це випробування людяності. Хтось через страждання стає ближчим до Бога, а хтось втрачає моральні орієнтири. Найстрашніше - розлюднення, коли люди перестають співчувати», — говорить Сергій Шумило.

Саме тому, переконаний він, перемога має бути не лише військовою, а й духовною. Україна повинна вийти з цієї війни сильнішою — збереженою у вірі, людяності й внутрішній свободі.

«Той, хто бореться з драконом, не повинен сам стати драконом», — цитує дослідник. — «Найважливіше - не втратити себе. Ми повинні залишатися людьми навіть у найтемніші часи».

На Афоні вже реалізуються програми духовної реабілітації українських воїнів - можливість знайти спокій, відновити душевну рівновагу й повернути віру.

«Українці неодноразово доводили: ми здатні на дива. І головне - зберегти віру, бо там, де правда, там Бог. А де Бог - там перемога», — підсумовує Сергій Шумило.

Віра як щит

Сьогодні Україна стоїть не лише як військовий щит Європи, а й як духовний. Її боротьба - це боротьба за право залишатися собою, за світло серед темряви. І, як нагадує Сергій Шумило,

«Віра - це не втеча від реальності, а сила, що дозволяє дивитися на неї з надією».

В рубриці «Новинна хата Олега Кудріна»

*Ситуація на фронтах російсько-української війни динамічно змінюється. Найбільш важкі бої продовжуються в агломерації Покровськ-Мирноград. Посилився і тиск загарбників на Запоріжжі, в районі логістичного центру Гуляй-Поле. Ворог продовжує системно атакувати цивільні енергетичні об’єкті, аби призвести до блекауту взимку. Україна ж нанесли низку дошкульних, прицільних ударів по об’єктах ВПК Росії.

*Довгий шатдаун у США не дозволяв фінансувати вже узгоджені та сплачені європейськими партнерами поставки зброї до України. Ризики зростали. І от нарешті обидві палати американського парламенту подолали шатдаун, а президент Дональд Трамп під оплески наближених підписав відповідний закон в Овальному кабінеті.

*В середині листопада Латвія відзначає знакові дати своєї державності. 11 листопада був День Лачплесіса, на якому вшановують пам’ять героїв, полеглих за свободу країни. Однією з головних подій Lāčplēša diena є запалення свічок в Ризі, зокрема – на стіні Ризького замку. Символічно, що зранку парафін, який залишився, це приблизно 200 кг, традиційно збирають і відправляють волонтерам, котрі роблять окопні свічки для України… Також свічки запалюють і в Києві на Майдані Незалежності – біля портретів латвійців, полеглих в російсько-українській війні.

*За чотири дні ми святкуватимемо 107-й День Незалежності Латвії. Цього дня проходитиме дуже багато заходів. Відтак слідкуймо за програмою святкувань в Ризі та інших містах і населених пунктах Латвії.

*«Маріупольський театр у вигнанні» завітав до Риги, де в нього разом з Латвійським театром протестної культури склалася творча резиденція в Саулкрастах. Її результатом стане новостворена вистава латиською, українською та грецькою мовами, а також документальний фільм.

*У складі маріупольців приїхала цікава людина Владислав Пятін-Пономаренко. Коли почалася велика війна йому було лише 16 років. І Влад почав документувати на відео страшну хроніку атакованого загарбниками міста. З чого потім зробив документальний фільм «Imagine War: 75 днів виживання в Маріуполі», який став відомим у світі. В ексклюзивному інтерв’ю Пятін-Пономаренко розповів багато цікавого та важливого для української спільноти. Про насичене культурне та театральне життя Маріуполя до 2022 року. Про початок повномасштабної російської агресії. Про самий драматичний для нього день зі 75-денного перебування в маріупольській облозі. Про те, як його фільм сприймали у світі та як він особисто ставиться до планів окупантів відновити роботу Маріупольського драматичного театру, відбудованого буквально на кістках містян, загиблих після злочинного бомбардування… Владислав окремо підкреслив, як важливо підтримувати маріупольські культурні традиції в екзилі – з надією на відродження цього українського міста.