Гостя програми «Ми з України»  Ірина Мішаріна – господиня нещодавно відкритої в Ризі української кав’ярні «Смаколики».

Ірина Мішаріна разом з донькою і сестрою приїхали до Латвії 22 березня 2022 року через війну в Україні, розв’язану Росією.  Друзі-латиші дали їм притулок в Юрмалі, але вже через декілька місяців Ірина с сестрою Варею орендували квартиру у Ризі.  Донька вчиться одній Ризькіх шкіл, а також в музичній школі в Юрмалі. Ірина і Варя якийсь час працювали в ресторані в Старій Ризі, а потім вирішили відкрити власну кав’ярню, де б кожний бажаючий міг покуштувати справжні українські страви.

«Я говорю Варі: «Може щось спробуємо?». Вона відповідає: «Чи зможемо?». Я кажу їй, якщо ми не спробуємо, то ми не зрозуміємо ніколи, здатні ми це зробити чи ні. Так ось, 1 липня 2023 року ми відкрили перші двері у Ризькій думі, щоб почати оформлюваним документи, а вже 1 лютого 2024 року святкували відкриття кав’ярні «Смаколики».

В Латвії своя система отримання дозволів, вона доволі повільна. Це навіть не менталітет, а роками напрацьована схема - люди повинні щось робити. В Україні якщо ти захотів щось зробити, то відкрив Інтернет, прочитав, який  список документів потрібний і будь ласка – роби.

Ти можеш зробити все сам. Тут сам ти не можеш нічого, є спеціальні фірми, які це роблять . З одного боку, це добре, тому що, можливо, вони роблять це професіональніше, але з іншого боку, ти не розумієш, які сходинки, як це все пов'язано, ти не розумієш ланцюжок, на який все це от нанизується. Ти взагалі не розумієш, що маєш робити.  У мене день народження 28 грудня. Отож ми сидимо з сестрою, одна на одну дивимося і вона мені каже: «Чи вийде це все у нас?». Я відповідаю: «Якщо ми не будемо в це вірити, то нічого не буде». Але ж є! У нас вийшло».

«Ці два роки війни, дали мені можливість зрозуміти, що Ми українці і цим треба пишатися! Треба говорити всьому світу, що, якщо щось складеться не так і ми не вистоїмо, то західному світу НАТО не допоможе.  Ми, українці - нащадки славних козаків. І чоловіки, і жінки. Ми – сильна нація. І те, що багато жінок виїхало за межі України через війну, цього не треба встидатися, бо ми маємо зберегти наший дітей, українських дітей. Ми хочемо виростити наше покоління сильним, але в умовах, де немає війни, бо всі знають, яка крихка дитяча психіка.

В Україні воюють майже всі мої родичі, а ми тут збираємо  кошти їм на машини, дрони, спальники, на всю необхідну амуніцію . Працюючи тут, можу допомогти більше, ніж якщо б я була в Україні.

Бо «Елеватор», де я працювала, розбомбили і він не підлягає встановленню. Наш робочий день тут триває, як мінімум, 12-13 годин . Для нас з сестрою кав’ярня «Смаколики» - це наша дитинка, яку ми пестимо, ми її зрощуємо і ми хочемо, щоб вона приносила прибутки не тільки нам, але й податки  Латвії, якій ми дуже вдячні. А також, щоб ми б могли допомагати Україні. Я сплачую усі податки в Латвії і в Україні також, в мене там бізнес теж працює.  Якщо воно все буде працювати,  то ці «шестерні» запустять велику машину, яка буде приносити добро всім - і Латвії, і Україні»