Триває повномасштабна війна Росії проти України. Україна чинить запеклий опір і очікуваний в Кремлі бліцкриг Росії не вдався. Втрати Росії серед особового  складу становлять  понад дев’ятнадцять тисяч військових.

На сьогодні  ЗСУ повністю звільнили Київщину, Житомирщину, Чернігівщину та Сумщину. Почалося відновлення інфраструктури та перебудова логістичних ланцюжків для запуску економіки цих регіонів. В Україну стали повертатися іноземні дипломати, евакуйовані перед початком вторгнення. Київ відвідують європейські політики, зокрема прем’єр-міністр Великої Британії Борис Джонсон.

Наразі  за даними ООН, в Україні через дії окупантів  загинуло майже 1800  цивільних осіб. Серед загиблих щонайменше 183 – це діти. Більшість втрат серед цивільних осіб спричинено обстрілами з важкої артилерії та реактивних систем залпового вогню, а також ракетними та авіаударами.

Під окупацією залишається Херсонщина. Під постійними важкими обстрілами – Харків і Миколаїв. Героїчно чинить спротив блокадний Маріуполь.

За даними Уповноваженої Верховної Ради з прав людини Людмили Денісової, влада РФ депортувала 400 тисяч українців, серед яких значна кількість дітей, що залишилися сиротами.

Українці ніколи не забудуть  бомбардування, звірства та мародерства російських військових в Ірпені, Бучі, Гостомелі, Чернігові, Маріуполі, Краматорську, Ізюмі та в інших українських містах. 

 

«Не буде пощади новим фашистам 21-го століття»

Збройним силам України надзвичайну допомогу надає тил – саме ті цивільні українці, що вирішили не залишати Батьківщину у важкий для неї час.

Серед таких відома українська співачка, телеведуча, художниця, письменниця, громадська діячка, волонтерка, заслужена артистка України Анжеліка Рудницька.

Анжеліка є президенткою мистецької агенції «Територія А» та Фонду відродження культурного середовища Києва, членкинею Громадського фонду Святого Андрія Первозванного. Вона ініціаторка акцій «Ангели пам‘яті»  та «Свічка пам‘яті» , які проводяться і у Латвії.

Програма «На хвилях Дніпра» зв’язалася з Анжелікою Рудницькою, яка й розповіла у своєму голосовому повідомленні про те, чому залишилася в Україні.

«Я залишаюся в Україні, бо це моя земля. Тут я можу бути корисною своїм землякам. Тут я хочу пережити з усіма українцями, з  усією Україною ті найважливіші, найстрашніші, найгероїчніші, найвеличніші моменти, які перетворюють нас з народу на незламну націю. Я дуже люблю Україну, я дуже люблю українців, пишаюся нашими воїнами, пишаюся нашими людьми, які невтомно, вдень і вночі наближають  українську перемогу. І я впевнена, що наша перемога буде, просто для неї треба дуже, дуже багато працювати. Дякую Латвії за підтримку і дякую усім добрим людям, які усіма силами підтримують Україну. Так, нам зараз потрібні кошти, ліки машини, продукти, одяг, але найбільше Україні потрібна зброя, бо, якщо ми зможемо обороняти, захищати нашу Україну, то більше українців залишаться живими, більше українських міст залишаться незруйнованими. Це важкі часи, але ми обов’язково переживемо і станемо, ще сильнішими, ще міцнішими і не буде пощади новим фашистам 21-го століття».

Анжеліка Рудницька розповіла про свою волонтерську діяльність. Зокрема, це не лише щоденне плетіння маскувальних сіток, але  й збирання коштів для допомоги волонтерським організаціям, які евакуюють людей з постраждалих районів, а також на придбання автотранспорту на ці цілі.

«Я зараз точково допомагаю тим людям, кого знаю, що потрапили у скруту або допомагаю, долучаюся до якихось волонтерських ініціатив перевірених волонтерів, яких я знаю. Також я допомагаю кільком групам, які займаються евакуацією українців з гарячих точок або з окупованих територій. Збираю кошти для того, щоб можна було їх підтримати. Також моя щоденна робота – це плетіння маскувальних сіток. Звичайно, коли відправляємо автобус з сітками для наших військових, то заповнюємо його ще смаколиками, шкарпетками, білизною, теплими речами, бо ще холодно. Ну і звичайно своїми молитвами, записками з гарними словами, якими хочеться підтримати наших захисників, яким ми неймовірно вдячні за їхній героїзм, незламність та силу і рухаємося разом до перемоги»

 

Розповіді українських переселенців

За даними ООН, кількість українців, які виїхали за межі України з початку російського вторгнення становить  понад 3,5 мільйона  осіб. Країни Балтії також прийняли у себе українських шукачів притулку. Зокрема в Литві зареєстровано порад 24 тисячі, у Латвії понад 19 тисяч, в Естонії майже 40 тисяч вимушених переселенців.

Програма «На хвилях Дніпра» поспілкувалася з окремим з них. До вашої уваги розповіді трьох українок з Києва, Житомира та Харкова, які  як вимушені переселенці опинилися у Латвії.

Вікторія Акуленко  проживає у Вишгороді, у Києві мала власну туристичну агенцію, але через війну змушена була усе залишити і з трирічною дитиною та мамою поїхати до Латвії, чоловік і батько залишилися в Україні, захищаючи її від ворога. Вікторія, незважаючи на все перенесене, дуже позитивна людина. Каже, що їй ще повезло, бо в Латвії її гостинно прийняли знайомі, у яких тут є туристичний бізнес. Зараз вона працює покоївкою в готелі, а дитина ходить до дитячого садочку.

«Важко згадувати те, що ми пережили. Можу лише сказати, що моїй дитині три роки і коли зараз вона розмовляє з батьком, який в Україні, по відеозв’язку, то каже: «Тату, чому ти не у сховищі, треба ж ховатися від бомбардувань. Я дуже хочу додому, але дома війна, Ти ж мене забереш, коли війна закінчиться? Мені тут безпечно, але я хочу додому». Неправда те, що росіяни говорять, що вони не стріляють по мирному населенню. Ми свідки того, як обстрілювали мирні українські міста, людей».

Вікторія Якуленко впевнена, що Україна переможе. За її словами, з Україною зараз увесь світ і українці показали свою нездоланність і силу.

Віка Хованець з міста Житомира. Приїхала до Латвії з двома дітьми, чоловік захищає Україну від ворога. Каже, що не залишила б Україну, чоловіка, якщо б не діти.

«Однієї доби ми дванадцять раз спускалися у сховище. Діти не витримували. Але переломним моментом для мене стало те, коли я вирішила помити молодшу дівчинку, почала її роздягати і тут завила сирена. Маленька почала дуже сильно плакати, я не могла її заспокоїти: «Для чого ти мене роздягала, зараз бомба впаде, я не встигну в укриття». Навіть по прибутті до Латвії вона боялася роздягатися. Я зрозуміла, що психіка у дітей зовсім порушена і їх треба рятувати. Чоловік також казав: «Ти тепер їх Ангел охоронець, хто, як не ти, їх спасе». Тому ми і приїхали сюди»

Прикордонна Харківщина з першого дня російської агресії стала зоною активних бойових дій. Вже понад місяця ворог щоденно варварськи обстрілює Харків, руйнує прилеглі міста. На тимчасово окупованих територіях росіяни вбивають і викрадають людей, знущаються з мирних жителів. Але харків'яни мужньо протистоять цій навалі, попри біль втрат і важкі випробування. 

З Харкова до Риги, шукаючи тут притулок через війну приїхала Тамара Торгонська. За фахом вона психолог. Сподівається підтвердити тут свою спеціалізацію і приступити до роботи.

«Харків так сильно не бомбили німці під час Другої світової війни. У 1941 році Харків практично не був  зруйнований німцями і багато історичних будов збереглися. У 1943 році під час звільнення Харків був зруйнований, але такого, як зараз не було. Багато старовинних будівель, церков залишилося під час Другої світової війни цілими. Зараз я вже не знаю, що залишилися і з кожним днем вони все більше і більше руйнують місто. Харків взагалі російськомовне місто, люди переважно спілкуються російською. Тому для нас дивно, якщо не сказати більше, що країна, яка називала себе «братом» на сьогоднішній день руйнує Харків і всю Україну»

 

Місце дозвілля для українських переселенців

Окрім житла, влаштування на роботу, вирішення освітніх, оздоровчих та інших питань, українцям, які опинилися у Латвії через війну на Батьківщині, дуже потрібно спілкування і спільне проведення дозвілля. З цієї метою у Латвії засновано багато різноманітних платформ, які пропонують українцям допомогу у проведенні вільного часу.  Зокрема, бажаючи мають можливість безкоштовно відвідувати більшість музеїв Латвії, необхідно лише показати документ - паспорт громадянина України

У Ризі латвійські митці та культурні діячі ініціювали створення культурного центру для українських переселенців Common Graund, який знаходиться на Андрейостас, 27.

commonground.lv - це функціональний центр підтримки українських вимушених переселенців, як в культурному, так і психологічно-емоційному аспекті. Тут все створено для того, щоб українці змогли відпочити, поспілкуватися, послухати чудову музику, почитати та отримати психологічну підтримку.

Маленькі українці мають можливість погратися в чудовій кімнаті для ігор.

В центрі є бібліотека, ігрові кімнати для дітей різного віку, кімнати відпочинку, коворкінги, обладнані комп’ютерами приміщення, кабінети для консультацій, зал для медитації та йоги, а також місце для проведення заходів. Можна також там і отримати допомогу - підібрати собі одяг та взуття.

Українські скаути в Латвії  («Пласт») тепер також проводять свої заходи в цьому приміщенні.

Координатор проекту Інесе Дабола розповіла програмі «На хвилях Дніпра», що  ініціатором створення центру була команда Ризького бієнале сучасного мистецтва.  За її словами, завдяки роботі та допомозі представників творчих професій, активістів, волонтерів центр був приведений до ладу менш ніж за два тижні.

«24 лютого зранку, коли ми всі дізналися, що Росія напала на Україну, було дуже важко продовжувати займатися тим, чим ми звикли займатися. А займалися ми організацією Бієнале сучасного мистецтва у Ризі, яке ми сподівалися відкрити в середині липня цього року. Але вже 25 лютого наша команда оголосила, що ми призупиняємо організацію виставки, бо на даний момент найголовніше надавати допомогу українців. І ми вирішили робити те, що у нас найкраще виходить – організувати місце відпочинку,  соціальної та емоціональної допомоги, проведення дозвілля та спілкування для українських переселенців»

До проекту вже долучилися як українці, які тривалий час живуть у Ризі, зокрема Володимир Іваницький, який курує діяльність «Пласту» у Латвії.

А також ті, хто приїхав до Риги у пошуках підтримки та притулку після війни в Україні, зокрема Анна Тіан.

«Я з Києва, але війна застала нас з чоловіком, коли ми були на відпочинку. Звісно повертатися в Україну ми не могли і, оскільки, у нас у Ризі є друзі, то приїхали сюди. Нас дуже добре прийняли одягнули, дали квартиру, допомогли з усім необхідним.  Як тільки я дізналася про створення цього центру, одразу звернулася сюди і запропонувала свою допомогу. Зараз я координую діяльність волонтерів, мій чоловік та наші  українські земляки проводять зайняття з йоги та  прикладних мистецтв. Тут, як вдома, таке місце, де можна поспілкуватися з однодумцями, рідними. Місце, де можна відпочити і отримати підтримку, бо приходять сюди  люди в дуже складному емоційному стані. Дехто ж приїздить один з дитиною і нікого не знає, є одинокі люди – їм треба приходити до нас»  

У центрі вже відбулися концерти відомих латвійських співаків та музикантів, а також триває виставка картин. Відвідав Common graund  посол України в Латвії Олександр Міщенко.

 

Художня виставка «Війна і мир»

14 квітня о 14.00 годині в галереї на другому поверсі торгового центру Молс, що на вулиці Краста, 46 відбудеться презентація виставки українських та латвійських художників «Війна і мир».Виставку можна буде оглянути до 31 травня ц.р. включно.